Співчуття
Коли почалась Велика Повінь, багато звірів поїхали на Південь. Земля долини між північними горами вся опинилась під водою. Хтось пішов в гори ще далі на північ, але більшість звірят змушена була кинути домівки, та втікати від води. Вода йшла та шла на Південь і ніхто не знав, коли це скінчиться.
На березі моря, недалеко від Великої ріки було місто Котиків. Жили в ньому переважно котики, які його в давні часи й збудували. Та пройшли ті далекі часи і тепер жили в ньому також разом з котиками веселі лисички, грайливі білочки, сім'я шиншил, та їжачки, що мали синочка. Недалеко від ріки оселився багатий Бобр, що був відомим будівельником, та мав найбільші в місті запаси . А на березі моря, де знаходився вкритий квітами бульвар, десь за рік до нашої історії винайняла собі квартиру в аристократичних персидських котів знаменита спортсменка Свиня.
Почалась ця історія з того, що в Бобра замовив собі побудувати будинок один чорнявий котик. Звали цього котика в місті — Художник, бо котик малював чудові картини.
То ж вирішив якось Художник оселитися у власному будинку, щоб мати гарне натхнення для малювання. Бобр разом з іншими бобрами збудував йому хатку недалеко від себе. Гарний вийшов будиночок, з картинами Котика та чудовим видом на ріку. Котик з задоволенням гуляв очеретяним берегом, дивлячись, як рибалки зранку сиділи на мостиках, ловлячи рибку. А ввечері він на ганку під дахом з друзями полюбляв сидіти з теплим чаєм та пряниками, спілкуючись про різні важливі речі. Більш за все турбувало Котика питання про Життя.Як його прожити, та з ким, та заради чого. Він мріяв зробити щось важливе в своєму житті.
Котику було іноді самітньо у новому великому будинку. Тому він й думав час від часу завести собі сім'ю, щоб з'явились в нього дітки. Однак вийшло зовсім інакше, бо доля змінила його плани.
Одного дня Художник як зазвичай вийшов до беріга, та побачив, що ріка страшенно розлилася. І це сталося наприкінці літа.
Що це таке? -здивувався він, помітивши,що мостики рибалок майже опинилися під водою, а вода все продовжувала прибувати.
Повінь йде.- почув він знайомий голос. Поважний Бобр стояв поруч в своєму діловому костюмі, та теж дивився стурбовано на ріку. - На Півночі повінь страшна. Ніколи такої не було. Вже до нас дійшла.
І нас теж заллє? - схвильовано запитав Котик.
Ні — нас не заллє. - впевнено відповів Бобр. - В нас гирло широке і дамбу ми збудували. Може лише підтопить. Та на Півночі все у воді. Кажуть там з'явилось нове море. Вже всі звірі тікають звідти.
Ого! - задумався Котик та пішов додому. Він переживав, чи врятуються звірі далекої Півночі, де ліси та гори. Чи буде їм де жити та що їсти. Як вони захистять своїх маленьких дитинчат?
Та й багато інших думок хвилювало його.
Вже в той день почали в місті з'являтися перші звірі, які втекли від Великої Повені. На автобусній станції котячого міста з кожного автобусу вивантажувалися втомлені тваринки з речами, які вони похапцем встигли з собою забрати.
Котику стало шкода безхатьок і вирішив він їм допомогти. Того ж дня він розмістив в газеті об'яву; “Самітний котик допоможе постраждалим від Великої Повені. Надам кімнату в себе в будиночку.”
Вже ввечері в двері котика постукали — на порозі стояло молоде Зайченятко з валізою речей, в дощовому плащику:
Добрий вечір. Я за об'явою. - сказав Зайчик. - На жаль я втратила свій будиночок — його забрала Велика Повінь. Ви написали, що в вас можна трошки пожити?
Так, заходьте. - запросив Котик, та показав кімнату. Зайчатко роздивилось кімнату, і дім в якому малося все необхідне для життя та відпочинку.
Я ненадовго, лише знайду собі власне місце і піду... Не хочу створювати тобі незручності. - пообіцяло зайченя сором'язливо.
Ти можеш залишатись тут скільки завгодно. Навпаки, мені приємно мати друга для спілкування. - відповів щиро Котик. - Я розумію, як важко втратити будинок, та друзів. Тому живи в мене скільки потрібно. Мій холодильник в твоєму розпорядженні.
Добре. - погодилася зайка. - Як тільки я влаштуюсь на роботу, зможу платити за житло.
І почало зайченя жити в котика в дома.
А вода все прибувала. Річка настільки розійшлася, що підступила майже до будинку Котика і його улюблена стежка на березі була залита. Та Котик не особливо турбувався за себе, а більше за Зайчика. Чи зручно йому, чи почувається він затишно та в спокої. Зайченя шукало роботу і тут Котик також допоміг йому. Одного вечора в Котика вдома зібрались старі друзі - Бобр, Свиня та Шиншила. Котик запрослив на вечірку й сором'язливого Зайчика. Друзі Котика розмістились на ганку пити чай, та дивитись захід сонця над рікою. Зайченя сіло в кутку, намагаючись бути непомітним, та не тут то було! Свиня одразу вирішила роззнайомитися з новим гостем.
Привіт. Я — відома спортсменка Свиня. Мені здається , що тобі явно не вистачає активності. Приходь до мене на заняття. - запропонувала вона.- Ми будемо бігати, стрибати, танцювати.
Так, я вмію добре бігати. - зізналося зайченя. - Та зараз в мене немає на таке настрою. Я весь час згадую свій втрачений дім.
Ти дуже його любив? Це був твій справжній дім?- запитав Бобр, співчутливо дивлячись на зайку.
Я зараз не знаю, що таке справжній дім. Може мій дім був не справжній і я надто до нього прив'язалася. Може взагалі не буває справжнього дому? - потис плечима Зайчик. - Якщо немає до чого прив'язуватися, то легше жити.
Гадаю, що це не так. - втрутився в бесіду Котик. - Якщо ти ні до чого, та ні до кого не прив'язуєшся, ти не можеш співчувати. Бо в тебе немає до кого, або до чого висловлювати свої почуття.
Так. В мене зараз немає можливості співчувати. Бо в мене нічого немає. - відповів Зайчик. - Кому потрібні мої почуття зараз?
Нам! - відповів впевнено Котик. - Ми співчуваємо тобі.
Саме так! - кивнула головою Свиня, сьорбаючи чай з порцелянової чашки. - Тому я й намагаюся тебе трошки перемкнути на інше. Наприклад спорт — в нас на заняттях завжди є друзі та чудова атмосфера. Ти будеш зайнята вправами, корисними для здоров'я, та відволічешся на певний час від важких думок.
Я Художник. Я бачу світ в багатьох кольорах. - сказав Котик. - І гадаю, що співчуття, це дещо більше, ніж відчувати думки близьких та друзів. Мені здається, що співчуття, це коли ти можеш відчувати будь що. Зараз ми дивимось на захід сонця, на ріку і відчуваємо їх. Як рухається вода та співають пташки, як сонячні промінчики торкаються лиця. І виходить, шо можна відчувати та співчувати сонечку, хмаринкам, річці, незнайомій посмішці.
Любимому заняттю, чи роботі. - багатозначно додав поважний Бобр.
Так, саме так. Спочатку ми щось відчуваємо, потім пускаємо це почуття до свого серця, а потім починаємо співчувати. Співчуття, це коли хтось або щось стає частиною мене. Тому зараз я - це трошечки ти, Зайко. І навіть — твій будинок. Він теж в мені.
Я зрозуміла. - кивнуло зайченятко, та позіхнуло. - Але я свій будинок не відчуваю. Тепер я не знаю де він, та що він. Може — Повінь назавжди, та вода ніколи вже не піде?
Колись піде. - запевнив Бобр. - Світ завжди змінюється і ніколи не кажи “ніколи”. Але зараз тобі потрібна не тільки підтримка та співчуття. Але й робота. Що ти вмієш робити?
Я вмію гарно рахувати і стрибати. - відповів Зайчик.
То зможеш працювати в мене? Треба підраховувати та перераховувати мої запаси! - запропонував Бобр. - Мені без помічника не обійтись.
Я спробую. - згодився Зайчик.
А три рази на тиждень ходи до мене на спорт. - запропонувала Свиня,та пожартувала. - Там будеш співчувати своїм тренованим ніжкам.
Я спробую. - відповів Зайчик. - Спробую навчитися співчувати. І знову жити тут, на новому місці.
Співчуття та взаємодопомога — нерозлучні. - додала Свиня.
Так почалося нове життя в Зайчика на новому місці. Зайченя вдень працювало в Бобра, а ввечері ходило на спорт три рази на тиждень. Все частіше нові друзі сиділи затишними вечорами в Котика на ганку під дахом, та споглядали на захід сонця й ріку, розповідаючи один одному історії з життя, та просто про якісь події. І Зайчик і Котик, а також Бобр та Свиня ділилися своїм співчуттям. Іноді це були слова, але частіше думки. Чи добре почувається Зайчик, чи не сильно стурбований Бобр своїми запасами, чи є натхнення в Художника?
Дні минали. Зайчик почав закохуватись в нове місто котиків. Вода вже зупинилась, та Велика Повінь на Півночі все одно не закінчувалась. Але Зайчик почувався краще, він відчував співчуття до себе, та співчував новим друзям в їхніх справах і роздумах. І тут сталася одна подія, яка змінила його життя назавжди.
Любов
Вода не шла з ріки. Новини про “Повінь на Півночі” залишались незмінними. А життя рухалось далі.
Котик та Зайчик полюбляли гуляти вечорами вдвох. Сталося це якось зненацька та саме собою. Проcто одного разу Котик запросив Зайчика на прогулянку парком міста, де багато квітів та співу пташок. Під час цих прогулянок він розповідав про свої картини, про своє життя та плани на майбутнє. Котик та Зайчик згодом почали разом готувати один одному смачну вечерю, намагаючись зробити приємне. А потім почали готувати й сніданки.
Якось Зайчик подарував Котику на День Котів красиву сорочку, а Котик на День Всіх Зайців Світу подарував Зайчику чудову в'язану шапочку з кольоровими візерунками.
Це я сам її зв'язав. - гордо признався він.
Дякую тобі, Котику. - Зайка поцілувала його в щічку. - Обіцяю носити її, коли буде прохолодно. Мені дуже-дуже приємно. Ти милий.
Котик ще більше здивувався, коли ввечері він прийшов в прогулянки одного дня, та побачив на ганку на стіні картину. На ній був намальований котик та зайчик.
Це ти намалювала? - запитав він в Зайчика, що вийшов на ганок з кухні у фартушку.
Так, це ми з тобою. - відповів посміхнувшись Зайчик. - Тобі подобається? Я гарно намалювала?
Дуже подобається. - радісно відповів Котик. - Особливо схожий я. Тільки в мене немає такого бантика, як ти намалювала на шиї.
А тепер є. - Зайчик на хвильку забіг в хату, та виніс новий подарунок — бантик в коробочці. - Мені дуже хочеться, щоб в тебе був бантик. Ось - так ти виглядаєш справжнім Художником.
І зайчик зав'язав на шиї в Котика гарний блакитний бантик.
Це подарунок просто так!
Дякую. Коли щось дарують просто так,то це не просто так!
За кілька днів Зайчик звільнився з роботи раніше. Бобр збирався їхати в інше місто по справах і запропонував Зайчику взяти вихідний на пів дня та наступний день. Бобр зачинив свій великий склад з запасами, та відпустив всіх співробітників додому.
Вийшло так, що Котик теж виявився вільним в цей день і він запропонував вибратися на пікнік за місто. Зайчик гаряче зголосився їхати разом.
В мене є секретне місце. - сказав загадково Котик. - Я тобі його покажу.
Вони сіли в машину, зібравши все необхідне для пікніку, та поїхали. Їхали вони вздовж моря далі на Південь, зупинившись на зелених пагорбах, порослих де-не-де старими могутніми дубами. Машину залишили в тіньку. Котик розстелив покривало під одним з велетенкьсих дерев і показав вперед:
Дивись!
Ух ти! - Зайчик був вражений. Попереду, скільки вистачало погляду, було море. Внизу на березі, якщо спускатися з пагорбів, потонуло в зелених садах маленьке селище. Через нього між пагорбами тікла невеличка річечка просто до берега.
Дерево під яким вони сиділи, виявилось з гойдалкою. Прив'язана до двох мотузок велика лавка, що звисала під могутньою гілкою, була розрахована на двох звірят.
Це село баранців. Я тут народився. - Котик запросив на гойдалку Зайчика. - Давай посидимо разом. Я, коли був малий, тут гойдався разом з Бобром. Він жив на річечці унизу. Сідай зі мною, спробуй відчути моє дитинство.
Вони сіли разом и Зайчик пригорнувся до Котика, дивлячись на море, пагорби, річечку, гарненькі будинки внизу. Він намагався зловити співчуття... А Котик розповідав Зайчик про себе, своє дитинство та друзів в ньому, про свої ігри, та як він вчився в школі.
Я приходжу сюди, коли хочу побути на самоті, та відчути щось приємне на душі. - пояснив він. - Це місце було лише в моїх найближчих друзів. Тільки Бобр іноді приїжджає зі мною сюди. В тепер і ти. - зізнався Котик.
Мені подобається тут. - відповів Зайчик, поклавши голову на плече Котика, та обіймаючи його лапкою. - В мене на Півночі теж є таке місце. Біля ріки в Долині. Там були нірки, в яких ми гралися малими. Зараз воно під водою. Мабуть ті всі нірки розмило, як й мій будинок.
Ти сумуєш зараз? - спитав Котик.
Ні. - заперечив Зайчик. - Зовсім ні. Я знайшла в тебе, та Бобра й Свині співчуття і мені затишно. А з тобою взагалі — спокійно і тепло на душі. Я відчуваю твоє дитинство, мені подобається твоя гойдалка. - і додав. - Мені подобаєшся ти, Котику.
Можна я тебе запитаю? - промовив Котик.
Запитай. - згодився Зайчик.
Як ти думаєш, що таке любов?
Любов...- Зайчик задумався. Він довго мовчав, а Котик терпляче чекав, коли його друг знову заговорить.
Любов, це не співчуття. -відповів Зайчик. - Вона більша. Любов сама велика та важка річ на світі. Якщо Любов виникає, то вона займає все, що в тебе є всередині. Все серце, всі думки, всі плани й почуття. Вона більше ніж одна людина.
Вона як море, на яке ми зараз дивимося.- додав Котик тихо.
Як море, як зорі вночі. Її не може бути більше, або менше, тому її неможливо виміряти. Любов або є, або її немає. - сказав у відповідь Зайчик. - Любити можна все й одразу, а можна — когось одного. Коли любиш, ти турбуєшся про того, кого любиш, як про себе.
Зайчик, я тебе люблю. - признався після цих слів Котик, дивлячись на море. - Я тепер знаю, що я тебе полюбив одразу, як ти з'явився на порозі мого дому.
І я тебе.- відповів Зайчик, поцілувавши Котика. - Ти дуже милий Котик.
Давай будемо завжди разом? Я хочу, щоб ти залишилась назавжди зі мною. - запропонував Котик.
І я цього хочу.
Котик обійняв міцніше Зайчика. Так вони просиділи ще трохи. А потім Котик сказав:
Я хочу познайомити тебе з моїм татом і мамою. Вони живуть тут.
Тато й мама Котика жили в крайньому біленькому будиночку під пагорбами. Мама розводила квіти і мала великий чудовий квітник, а тато виростив великий фруктовий сад. Зайчик їм одразу сподобався, хоч и те був з родини котячих.
Всі ми звірі, і всі звірі відрізняються. Не важливо, котик ти чи зайчик, головне, що в тебе є душа та серце. - мама Котика ніжно обійняла Зайчика на прощання. - Будьте щасливі. Тепер ви обоє мої дітки.
З того часу Зайчик та Котик почали жити як одна родина.
Йшов день за днем, а вода в річці більше не відступала — велика Повінь все ще поглинала Північ і ніхто нічого з цим не міг зробити.Та Зайчик тепер не так сумував. В нього була Любов. В нього був Котик та друзі, в нього було Співчуття. От тільки в нього ще не було відчуття свого Дому. Він питав себе самого, який він, справжній дім? Що в ньому має бути, та хто? Зайчику чогось не вистачало для затишку на новому місці. І він задумався...
Одного разу під час прогулянки парком біля річки, Зайчик спитав Котика:
Котику, давай заведемо дитинку?
Я теж про це думав.- відповів одразу Котик, та зізнався. - Я хотів сам тобі запропонувати. А кого ти хочеш? Маленького зайчика чи маленького котика?
Я хочу маленького песика.- несподівано відповів Зайчик.
Песика? - здивувався Котик.
Так. Маленького песика. Насправді ми с тобою можемо завести маленького зайчика або котика і це було б правильно. Але є в місті маленькі звірі, в яких немає батьків. І вони теж хочуть зрозуміти та відчути, що таке Співчуття, Любов, що таке Дім. - пояснив Котику свої думки Зайчик. - Нам затишно з тобою, ми можемо комусь спробувати дати нове життя. Та чи не буде більш правильно спочатку просто врятувати чиєсь життя. Тому, хто заслуговує кращої долі,але ще немає її.
І що ти пропонуєш? - спитав Котик, хоча вже вирішив подумки, що згодиться на любе прохання Зайчика.
В місті в притулку живе маленький Песик, який теж жив на Півночі. Ця Повінь забрала в нього батьків і він тут сам самісінький. Давай візьмемо його до себе? - попросив Зайчик, дивлячись на свого коханого Котика.
Дуже хороша ідея, Зайчику. Так і зробимо! - одразу згодився Котик.
Наступного дня вони прийшли в притулок і запропонували поселити в себе маленького Песика. Песик, чорний з рудими плямами, хоч і був маленький, та вже все розумів. Він знав, що таке Сум, Біль, Самотність, та по своєму навчився з ними боротися. Самотність він ховав під Мріями, Біль топив Злістю, а Сум приховував Гордістю. Та він згодився перебратися в будинок Котика та Зайчика.
Я нічого не обіцяю, а спочатку подивлюсь. - гордо буркнув він в притулку.
На наступний день малого Песика забрали.
Заходь Песику. - Котик та Зайчик відчинили двері в кімнатку, яку вбрали для нього.- Це твоя кімната. Тут гарненьке нове ліжечко — подивись, яке воно м'якеньке. А ще ми купілі тобі іграшки, такі, якими граються песики.
Я не Песик і не буду тут спати.- відрізав Песик, що ще пив молоко на кухні. - Мені це не потрібно.
Не Песик? - перепитав здивовано Котик. - А хто ти?
Я — Вовк! - і для впевненості маленький Песик заричав.- А спати я буду у дворі в кущах.
Але ж це не зручно...
Мені все одно, я хочу вирости вовком. Злим вовком, котрому ніщо та ніхто не потрібен! Тут мені просто цікаво, може й піду від вас потім. - сказав голосно маленький Песик. Котик ще більше здивувався.
Ти можеш спати де завгодно.- відповів Зайчик,зупинивши рукой бажання Котика ще щось спитати в їх нового мешканця. - Тільки дозволь тобі кожного ранку наливати молочко в мисочку. А вдень та вечері я буду приносити тобі їжу.
Добре. Але близько до мене не підходьте в кущах. Бо я буду сердитись,- відказав маленький песик.
На тому й вирішили поки. Котик облаштував Песику невелике кубельце з листя та трави в кущах. Зайчик приніс йому молочка. А коли вночі Песик міцно заснув вперше забагато днів, то Котик вкрив його теплою ковдрою, бо ранки біля ріки були вологі та прохолодні. В ту ніч дорослі лягли спати пізно, бо думали та переживали за маленького Песика.
Він вже давно не відчував ні Любов, ні справжнє Співчуття. В нього немає Дому. - пояснив Зайчик Котикові, коли вони сиділи на кухні в хаті, запаливши свічки, приготувавши запашний чай з м'ятою та чебрецем. - І ми маємо дати йому те все. Але подарунки приймають тоді, коли відчувають турботу та розуміння. Нам складно буде отримати від Песика довіру та подружитися з ним після його страждань і важких пригод. Але ми маємо його любити таким, яким він є. Якщо ми любимо його по-справжньому, то Песик це відчує і поступово все зміниться.
На наступну ніч почалася сильна гроза. Дощ лив щільною стіною з неба, неначе ріка. Котик, переживаючи за маленького песика встав з ліжка, та вийшовши в коридор відкрив двері в хату:
Песику! Йди до нас! - позвав він. Маленького Песика не довелося довго чекати. Мокрий змерзлий Песик стрімголов забіг в хату:
Мені холодно і страшно.
Давай тебе витремо на суху.- Зайчик та Котик загорнули його в великий рушник та обтерли. Котик дістав з шафи нову піжамку:
Це тобі. Ми хотіли її подарувати ще вчора, але ти заховався в кущах. Вдягни будь ласка. - попросив він Песика. Песик вдягнувся і піжамка йому сподобалась, бо на ній були намальовані веселі песики.
Тепла і зручна. В мене давно не було піжамки. - зізнався він.
Котик та Зайчик поклали ще трохи наляканого грозою Песика в своєму великому ліжку, а самі лягли поруч.
Не бійся більше грози. Будинок її сюди не пустить. - заспокоїв Котик.
І тут не буде Повені? - спитав маленький Песик.
Ні. Тут не буде.- відповів Зайчик. В ту ніч вони всі міцно заснули втрьох. З тих пір маленький Песик спав в будинку в свої кімнатці разом з іграшками.
Зайчик та Котик кожного дня турбувалися про маленького Песика. Придумували ігри для трьох, ходили на прогулянки. Котик читав Песику казки перед сном, Зайчик зв'язав чудову курточку, щоб Песик на довгих прогулянках в холодну погоду не змерзав.
Песик познайомився з Бобром та Свинею. Бобр привів в гості свого синочка - Зубчика. Зубчик теж був бобром, але старшим за маленького Песика. Та вони швидко подружилися. Зубчик в перший же день їхньої дружби запропонував піти купатися на річці.
Я не хочу. - засмутився Песик.
Чому? Ти не вмієш плавати? - спитав приязно Зубчик, якому не терпілося вже шубовснутись у воду.
Ні, просто не хочу. - Песик засмутився ще більше. Та Зубчик здогадався- Песик боїться води. Може це так на нього вплинула Повінь, подумав молодий бобер. Тоді він сказав:
А я знаю як зробити, щоб ніколи не потонути у воді.
Як? - зацікавився Песик.
Купити надувний жилет для плавання. І ніколи не потонеш.
Пізно ввечері, коли Котик та Зайчик вже вкладалися спати в своїй спальні, знайома лапка підсунула їм в щілину під дверима малюнок.
Цікаво, цікаво. - Котик підняв папірець, на якому був намальований Песик, вдягнутий в рятувальний жилет. Зайчик та Котик все зрозуміли. Наступного тижня звірята принесли Песику в кімнату пакунок.
Що це? - запитав Песик, роздивляючись кольорові згортки. Котик дістав з пакунків яскравий надувний жилет для плавання, водні окуляти та гарненьку шапочк для плавання.
Це тобі. Правда вони красиві? - сказал Зайчик.
Так. - Песик роздивився подарунки, та вперше сказав нове слово, яке ще не вимовляв в будинку Котика.- Дякую!
Вже наступного тижня маленького Песика відвели в бассейн, де навчав плавати малих звірят Свиня.
Літо відходило. Осінь вже забігала холодними ранками з Півночі. Повінь не шла, зупинившись на одному місці. Зайчик час від часу переглядав свіжі новини, але вони залишались невтішними. Повінь вкривала собою більшу частину Півночі, та землі на яких народився Зайчик. Та Зайчик не втрачав надії і гадав, що рано чи пізно все зміниться. Котик теж так вважав:
В житті не буває нічого назавжди. Все постійно змінюється. Повінь не може бути вічною. Ця вода піде, Зайчику.
І ми зможемо поїхати на Північ? - з надією запитав Песик. - Там де був мій дім?
А де твій дім? - спитав Котик Песика.
Я вже не знаю. - засумував маленький Песик, сидячи на килимку в кімнаті біля вікна, за яким гралося вечірнє сонце. - Мені хотілося б мати дім, де завжди весело. І багато друзів. Мені хотілося б повернути той час, коли я був на руках в мами.
Песику, не сумуй. - Зайчик сів поруч та обійняв малюка. - Ми тебе любимо. Сильно-сильно-сильно. - він стиснув його лапку. - Ось так. Хочеш я візьму тебе на руки?
Ні, я вже підріс. Я був маленький в іншому будинку. - відповів песик. - Просто давайте підемо гуляти де є багато місця побігати. Коли я бігаю, я не думаю про свій дім. А ти думаєш про свій дім?
А я ще не знаю де мій дім. Може він тут, а може він там. - зізнався Зайчик, та одразу посміхнувся Песику, погладивши його за вушком. - Зате я точно знаю, що тут зараз зі мною мій любимий Котик, та мій любимий маленький Песик.
Який любить, коли йому чешуть за вушком.- відповів Песик.
Якось одно недільного дня Котик, Зайчик та Песик поїхали гуляти далеко за місто. Це там, де починається великий ліс. На узліссі Котик зробив пікнік для них трьох, а Зайчик захопив смачні булочки, запашний чай та улюблене тепле молоко Песика.
Песик бігав на узліссі як несамовитий, ловлячи з повітря кульбабковий пух. А потім ганявся за метеликами.
Зненацька на узлісся вийшли двое голодних, злих та диких вовків.
Яка гарна здобич. - зраділи вони, побачивши Зайчика.- Саме час обідати.
Якщо хочете поїсти — я можу дати вам бутерброди та чай. А якщо ні, то не чіпайте нас, та йдіть в ліс! - не злякався Котик, побачивши злодіїв. Він став біля Зайчика, закриваючи його собою.
Ні, нам треба дещо інше. Твій Зайчик.- відповів один з вовків. - Просто віддай нам його, та ми підемо. А тебе може й не чіпатимемо.
Не віддам! - грізно відповів Котик.
Залиште нас. - Зайчик сильно злякався, але намагаючись не подавати виду, сміливо подивився в очі вовкам.
І що ти нам зробиш, міський лінивий котисько? - розсміялися вовки. - Який й дня не жив в дикому лісі. Який не знає, як виглядає свіже м'ясо. Цей заяць наш! А якщо ти його не віддаси, то в нас ще буде гарний кожух на продаж.
Я виріс в місті. Це правда. Та в мене є кігті.- Котик показав свої лапи. - Я буду битися з вами.
Хохохо! - розсміялися злодюги. Вони підходили все ближче.
А в мене є зуби! - зненацька почули вони зовсім поруч. Песик підбіг до Котика та Зайчика, та зле вишкірився на вовків. - І я вас загризу.
Ти?! - здивувався більший вовк. - Який ти смішний та малий, хоч і трохи схожий на вовка.
Я не вовк. Я — пес. - відповів маленький Песик, сміливо дивлячись в очі диких вовків. - І це — моя сім'я. Ми живемо в одному будинку.
Навіщо вони тобі? Іди з нами! - запропонував голодний вовк. - Весь ліс буде твоїм будинком.
Ідіть геть, я буду битися з вами до смерті! - відповів голосно Песик.
І я! - додав Котик, випустивши пазурі. І це був перший раз, коли Зайчик почув, як Котик ричить, неначе справжній Тигр.
Вовки зрозуміли, що легкої здобичі не буде, тому стали відходити до лісу.
Возитися з вами часу шкода. - пояснив старий голодний вовк. - Ми ще зустрінемося.
Не зустрінемося. - кинув їм у спину Котик.
Котик та маленький Песик провели поглядами дикий вовків, поки ті не зникли. А потім звірі обійнялися з Зайчиком.
Дякую тобі, Песик, що ти мене врятував. - промовив зайчик. - І тобі, Котик дякую. Ти був схожий на Тигра.
Бо крім тебе та Песика в мене нікого немає. - пояснив Котик.
І в мене. - додав маленький Песик. - Крім вас й в мене нікого немає. Я вас люблю.
Зайчик поцілував свої рятівників та запропонував:
А давайте поїдемо додому і я зроблю сьогодні смачні млинці з сиром та вишнями.
Вони зібрали речі, сіли в машину й поїхали в місто. В машині маленький Песик зненацька заговорив:
Я зрозумів, що таке Любов. Любов, це коли ми з тим, кого любимо, це одне ціле. І нас неможливо розділити. І є однакове Співчуття, один Дім, одне Життя. Я так полюбив вас з Котиком, що готовий вас захищати та піклуватися. Бо я як ви.
Так, Песик. І ми тебе будемо захищати і піклуватися. - відповів Котик, керуючи машиної, на якій вони їхали додому. - Та тільки настане день і ти виростеш.
І що тоді станеться? - запитав стурбовано Песик.
Ти захочеш жити своїм життям, знайти собі наречену. В тебе з'являться дітки... - розповів Котик.
І я буду жити окремо? Без вас? - Песик з великим питання в очах подивився на Котика та Зайчика.
Так, Песику, але Любов від цього не зникне. - заспокоїв Песика Зайчик.- Просто наша сім'я стане більшою. І для твоєї нареченої, і для твої найкращих друзів.
І для Зубчика?
І для Зубчика. З часом справжня Любов завжди стає більшою. Не важливо де ти живеш, з ким. Що ти будеш робити в цьому житті. Ми все одно будемо тебе любити ще сильніше. - розповів Зайчик. - І тих, кого ти приведеш до нас.
Дружба
Восени Песик пішов до школи школи. В перший раз вони пішли разом з Зайчиком, щоб з усіма познайомитись. В класі більшість учнів були котики, та вчились також білочка, козенятко, два баранці, ведмедик і навіть їжачок. Всі добре подружилися. Песик кожного тижня брав з собою цукерки в клас, та пригощав нових друзів. Та одного разу він прийшов з ранками на мордочці і навіть двома голками в носі.
Що з тобою сталося, Песику? - нажахано спитав Зайчик.
Це Їжачок. Він обійняв мене сильно-сильно і поколов. - пояснив Песик. - Я на нього не ображаюсь. Просто він хоче дружити, але в нього не дуже виходить.
І багато в нього друзів? - запитав Зайчик, поки лікував подряпини в Песика.
Поки ні. Всі бояться його колючок.
Песика полікували швидко, бо насправді подряпин було не так вже й багато. А за годину в двері будинку, в якому жили Котик, Зайчик та Песик, постукали.
Котик відкрив двері — на порозі стояла сім'я їжачків. Тато їжак в костюмі з краваткою привітався, а мама їжачиха тримала в руках тортик:
Добрий вечір. Ми перепрошуємо, що без попередження.
Нічого-нічого, заходьте. - запропонував Котик, пускаючи неочікуваних гостей. - Вип'єте з нами чаю?
Ми лише на хвилинку. - пояснив тато-Їжак. - Це вам в якості вибачення. Наш хлопчик знову поколов когось, але пробачте. Він просто не знає ще як правильно дружити.
Та мені не боляче, я не образився. - підскочив маленький Песик назустріч до гостей. - А тортик я люблю.
Прошу дуже — сідайте з нами за стіл. - наполегливо запросив Зайчик їжаків. - Нам буде приємно з вами поспілкуватися.
Їжачки сором'язливо зайшли. Коли гості всілися за стіл, Зайчик та Котик їх швидко розговорили. До тортика додалися фірмові Зайчикові булочки, смачне полуничне варення та хрустке пахуче печиво з мигдалем. Котик показав свої картини, Зайчик показав чудові в'язані шарфики та рукавички. Тато-їжак признався,що він поет та пише вірші:
Чудовий день, від річки прохолода,
Найкраще місце сонячного ранку,
І ти зі мною, твоя мила врода,
Дарує мені посмішку на ганку.
Ми не такі як інші, голки колють сильно,
Але в нас серце вміє теж любити,
А наші душі та думки є вільні,
Ми хочемо з тобою разом жити.
Та мати друзів, хатку, теплі мрії,
Робити подарунки, радість надсилати,
Ми не такі, але ми не чужії,
Ми тут для того, щоб не забувати.
Про те, що світ наш різний та чарівний,
Що буде осінь, весна, буде літо,
Що кожен з нас є й може трошки дивний,
Але ми всі є звірі з цього світу.
Песику та його новим батькам дуже сподобався віршик Їжака.
Хотів би я теж писати вірші. - замріявся він.- Я б тоді написав про своїх друзів.
Цьому можна навчитися. - відповів Їжак. - А хто твої друзі?
Мої друзі, це ті з ким я можу робити разом різні справи весь день, і ми нізащо один одному не набриднем. Наприклад — друг Зубчик. - відповів маленький Песик. - А ще дружба, це коли друг просить про допомогу, і я з радістю прийду до друга на поміч. Дружба чимось схожа на Любов, але вона інша. Хоча, я гадаю, що Дружба може на Любов перетворитись згодом. Спочатку я подружився з Котиком та Зайчиком, а тепер я їх люблю.
Спробуй подружитися з Їжачком. Можливо ви знайдете спосіб вітатися так, щоб не було подряпин. - запропонував Котик Песику. - Якщо просто потиснути лапку, то не вколешся.
Хороша ідея! - зазначив Їжак. - Я так на роботі вітаюсь.
Наступного дня всі школярики класу зібрались навколо Їжачка. Ватажком команди визвався бути маленький Песик.
Давай дружити, та тільки не колотися. Якщо ми замість обнімашок придумаємо щось інше? Де в тебе немає колючок? - запитав Песик.
На лапках та животику. - Їжачок показав на свій живіт, на якому геть не було голок.
Якщо я зроблю так. - Песик погладив животик Їжачка. - Привіт!
Привіт! - відповів Їжачок спочатку здивовано, а потім зрозумів, що нове вітання йому сподобалось і розсміявся. - Це приємно!
Привіт! Привіт! - білочки-сестрички теж погладили Їжачку животик. - Справді — не колеться.
А потім сталося так, що всі почали просто вітатися, гладячи один-одному животики. Комусь було лоскотно, комусь ставало від цього вітання весело, та сподобалося всім.
Маленький Песик та Їжачок здружилися найкраще. Тепер в Песика стало два близьких друга — Зубчик та Їжачок. Зубчик також вчився в їхній школі, та в старшому класі. Їх компанію часто можна було помітити за містом на квіткових луках.
А коли вони ходили в дубовий ліс, то забігали в гості до білочок-сестричок. Тоді дві сестрички спускались з дерева, на якому знаходився їхній будиночок та мчали з всією компанією до ріки. Тут на галявині діти вигадували різні ігри і ніхто жодного разу не поколовся чи засмутився.
Песик задумався чому так сталося.
“Мабуть тому, що ми поважаємо один одного” - подумалося йому.
І дійсно,коли Песик хотів щось зробити для Їжачка, або Зубика, то спочатку він думав про те, чи сподобається це друзям. Друзі поступали точно таким чином й до маленького Песика. Вони ділилися смачненьким між собою, ходили разом в кіно. А ще якщо був вільний час і про допомогу просили батьки, діти могли просто всі разом прийти до когось з друзів додому, допомагаючи по господарству. Згодом три сім'ї з маленькими звірятами — Бобри, Їжаки та Котик з Зайчиком і Песиком здружились сильно-сильно.
Восени почалися пікніки в тумані. Це особливий час в місті котиків. Всі котячі сім'ї вибирались за місто, де з великого Лісу сунув густий туман, та тримався довгою хмарою над луками. Звірі ставили намети, розпалювали вогонь, робили смачну їжу і відпочивали на природі.
Три великих намети поставили поруч — Котика, Їжака та Бобра. Так співпало, що в Песика був день народження. Маленький Песик став старший на один рік, а для песиків це дуже багато.
А вже давно зрозумів, - сказав Бобр, розлігшись в натягнутому гамаку. - Що для того, щоб зрозуміти чиєсь життя, треба його прожити. І не обов'язково його проживати все! Достатньо просто разом вчитися, чи грати, як ми з тобою в дитинстві, Котику. Або просто щось робити разом. Так життя стає спільним, а ми розуміємося. Дружба, це коли допомагаєш один одному, навіть якщо це відпочинок або гра.
Довше живеш, більше цінуєш друзів. - відповів Котик, примостившись поруч з Бобром на стільці, та тримаючи в руці чашку з запашним чаєм. Вони сиділи під деревом, дивлячись як граються діти. Дружба, це не тільки спільні справи та ігри, дружба це також мрії.
Дім
Весною, коли розквітли перші дерева, сталася велика подія.
Вода пішла! Вода пішла! - кричали на вулиці. Звірі кричали так голосно, що Зайчик почув в хаті ці радісні вигуки. Він якраз готував сніданок Котику та маленькому Песику, коли це сталося.
Зайчик одразу вийшов на ганок,щоб подивитися на річку. Це була правда — річка повернулась в свої береги. Новина дуже схвилювала Зайчика і він одразу повідомив про це Песика та Котика.
Дійсно, води немає. - Котик йшов вздовж берега, роздивляючись калюжі на місці затоплення. - Води, здається навіть менше, ніж було раніше.
На Півночі теж мабуть води немає вже. - Зайчик вдивлявся в далечінь, намагаючись розгледіти за диким лісом щось далеке та рідне.
Треба почитати новини. Гадаю, що й на Півночі всі землі звільнились від великої Води. - Котик хотів рушати в хату, та Песик і Зайчик залишались на місці. Вони вдивлялись в Північ, та думали про щось.
Дім. - промовив за якийсь час маленький Песик сам собі та притиснувся до Зайчика. - Що з ним? Так довго часу під водою...
Не знаю. - чесно відповів Зайчик. - Іноді боляче повертатись туди,звідки ти поїхав. В якийсь момент я подумав, що вода назавжди. Але Котик сказав мені - “треба вірити”. Віра змінює життя.
Ти хочеш побачити свій дім, з якого ти пішов? -запитав маленький Песик. - Рідні нірки біля гір?
Я не знаю. - відповів Зайчик. Котик тихо стояв позаду звірів, просто прислухаючись до їх розмови.
Коли ти проживаєш життя, то часто хочеш повернути його найкращі моменти. - сказав Зайчик. - Я весь час роздивлявся фотографії своєї родини, мого дитинства,улюблених місць, щоб не забути їх. Та зараз цього немає... Куди повертатися? Де той дім?
Я теж так думаю. - згодився Песик. - Вода забрала все мое минуле життя. Тому тепер все моє життя, це ти, Котик, та нові друзі.
Вже пісдя сніданку примчали Зубчик та Їжачок — вони також розповіли вражено, що Повінь зненацька закінчилась за одну ніч. А потім підтягнулися й дорослі друзі Котика та Зайчика. Борб запропонував відсвяткувати цю важливу для всіх подію.
- Я теж втратив дещо. Мої запаси потонули два роки тому там. Та й декого зі знайомих загубив. - зізнався він. - А тут, сьогодні, я отримав повідомлення. Виявляється мій партнер по роботіз Півночі, Сирій Лис, він живий! І вже пише, що повернувся в свою оселю. Тільки от її відбудовувати треба знову.
В новинах пишуть, що води як не бувало. - розповів Котик, готуючи у дворі барбекю для всіх гостей. - І пишуть, що повінь вже ніколи не повернеться.
Дивно це все. Невже Велику Повінь перемогли? - потис плечима Свиня.
А знаю, що багато бобрів виконували інженерні роботи, щоб зупинити Повінь. Хтось навіть їздив за гори.
Наступного ранку вода зникла ще більше. Котик, Зайчик та маленький Песик гуляли берегом, дивуючись тому, скільки простору навіть біля міста Котиків з'явилось навесні. Та Зайчик став задумливий. Що там, на Півночі, гадав він. Песик підбігав до води, вдивляючись в Північ, прислухався до чогось, а потім відбігав.
Ввечері Зайчику надійшов лист.
“Я повернулась додому.” - було лише написано в листі. А в кінці короткий підпис. - “Мама”.
Зайчик заплакав.
До пізньої ночі він сидів на кухні біля вікна з видом на ріку. Котик прийшов до нього та сів поруч.
Зайчику, тепер все буде добре. - сказав він коханому звіряткові.
Котику, я хочу на Північ. Я хочу повернутися. - відповів тихо Зайчик. - Я хочу до мами.
Ну.., - Котик задумався на хвильку. - тоді давай поїдемо на Північ всі разом.
Але там нічого не залишилось після Великої Повені. Мого будинку більше немає. - пояснив стурбовано Зайчик.
Тоді ми його побудуємо знову. - відповів Котик. - І будемо жити в новому будинку разом. Ти.., я, наш маленький Песик і твоя мама.
А твої батьки? -запитав Зайчик.
Будемо їздити до них в гості. По річці доволі швидко ходять пароплави. - сказав Котик. - В мене багато родичів в різних місцях. Коли я був малий,то кілька разів на рік всі родичі по черзі приїжджали в містечко баранців до нас. До сих пір згадую,як це було приємно. То чому б не започаткувати такі мандрівки знову? Візьмемо твою маму — їй сподобаються мої родичі.
І де ж буде наш дім? - запитав Зайчик. - Справжній наш дім?
Там, де ми захочемо. Справжній дім можна побудувати там, де ти захочеш, щоб він був. - відповів Котик.
Для всіх нас?
Для всіх нас. - тої ночі Котик та Зайчик місцно заснули в ліжечку, обійнявшись. А зранку вони розповіли маленькому Песику, про свій план. Песик зрадів.
Я теж хочу на Північ. Добре, коли мрії та бажання співпадають! - зізнався він.
За кілька днів звірі були готові до подорожі на Північ. Допомагало звірятам майже все місто Котів. Бобр подарував Котику розроблений ним проект будинку на сім'ю з чотирьох звірят. А Свиня приніс для Зайчика в подарунок нові спортивні кросівки:
Не забувай бігати зранку, Зайчик. Це дуже корисно для здоров'я.
Дякую, Свинко. З тобою дуже приємно тренуватися. - Зайчик обійнявся зі Свинею.- Буду бігати і робити твої вправи.
Це вам в новий будинок. - тато та мама Котика передали велику фотографію в рамці. - Тут всі наші родичі.
А це, щоб було тепло й затишно спати. - сім'я білок передала три теплі пухнасті ковдри. - Вони дуже м'які. Як пір'ячко. Гарних вам снів на новому місці.
А ми даруємо вам цей радіоприймач.- Їжак, його дружина та Їжачок принесли портативний радіоприймач на ремені , з антеною, яка могла далеко подовжуватися. - Він чудово ловить хвилю радіостанції нашого міста.І ви зможете чути наші новини, буди вкурсі подій та сучасної музики.
Котик та Зайчик завантажили всі речі в машину. Котик зачинив двері в хату, а ключ передав Бобру
Ну, друже пильнуй за хатою. А як знайдеш когось, кому треба буде прихисток, то сміливо можеш їх в нас поселити. - він потис руку звіряткові.
Обіцяю, друже. - Бобр та Котик обійнялися. А потім він та Зайчик обійнялися з іншими друзями. Песик попрощався з Зубчиком та Їжачком і маленькою Білочкою:
Буду вас згадувати і писати листи.
А ми теж.- пообіцяв Зубчик. - Як ти мені напишеш, то я одразу й тобі напишу.
І я. - пообіцяв Їжачок. - А ще — вклади в листа травинку, яка росте біля твого будинку там, або листочок з дерева. А зроблю теж саме. Ти відкриваєш листа,а там пахне далекою країною, в якій живе твій друг.
Добре ти придумав, Їжачок. - зрадів маленький Песик. - Обіцяю, що так й зроблю. Будуть в нас листи з ароматом інших країн.
Зайчик посміхнувся до проводжаючих:
Нам пора. - сказав він. - Ми дякуємо вам всім. За допомогу, за дружбу,за співчуття та любов. Я відчував себе тут як вдома, хоча будинок мого дитинства весь час був далеко. Та я зрозумів нарешті одну річ. І вона дуже важлива для мене, а також, мабуть й для всіх звірят.
Зайчик показав на будинок за спиною, який вони залишали:
Весь час я питав себе, де мій дім. Той дім, справжній, в якому я хочу жити. І здається я зрозумів. Справжній дім там, де є тебе чекають кожного дня, або вечора. Справжній дім там, де затишно і там , де живе любов. Справжній дім там, де є друзі.
То значить, тут також залишився справжній дім. - відповіла Білка. - І ми вас завжди будемо чекати додому. Коли б ви не повернулися, скільки б часу ви не прожили на Півночі в новому будинку, тепер в вас буде ще один справжній дім. З друзями, спогадами, де вас також чекають та люблять.
Так, Зайчику.- Котик обійняв свого коханого звірятка.- Справжній дім не тільки там, де ти народився. Справжній дім де, затишно, та тебе чекають.
Машина завелась і поїхала на Північ. Маленький Песик включив радіо, та налаштувався на хвилю міста Котиків. А Зайчик дивився на довгий шлях попереду, який освітлювало їхній сім'ї веселе сонечко.
Все, що любив я, та люблю,
Я зберігаю в серці своїм,
Все, що боявся, та тугу,
Я викидаю за собою.
Радіючи, як сяє день,
Тримаю міцно твою руку,
Та кращу із усіх пісень,
Дарую я своєму другу.
Все, що я маю, дім, життя,
Весь час іде поруч з тобою,
Наш дім, та вся наша земля,
Залишилась в душі зі мною.
Коментарі
Дописати коментар