В одному затишному містечку жила сім’я: мама, тато та дві доньки — старша Маша і молодша Оксана. Вони мешкали в гарному будиночку біля ставка. Маша вже ходила до школи, а Оксана — ще в дитячий садок, хоча вже вміла трохи читати і писати. Читала вона по складах, але без помилок.
Щовечора Оксану вкладали спати рано, але вона ще довго не могла заснути, мріючи про нових друзів. Їй дуже хотілося знайти багато приятелів, з якими можна було б гратися, ходити в гості та просто проводити час разом, адже вона вірила, що друзів багато не буває.
Однієї ночі до їхнього містечка прилетів привид. Він був ще зовсім молодий і шукав місце, де б оселитися. Якщо ви ніколи не бачили привидів, то я вам розповім: вони бувають білі або сірі, схожі на невелику людину, що накинула на себе простирадло з дірками для очей. Вони можуть літати, проходити крізь стіни й ховатися в темних кутках. Деякі з них навіть носять окуляри! Проте не всі діти можуть побачити привидів, бо вони майже невидимі і дуже вміло ховаються.
Привид, який прилетів до Оксаниного містечка, був незвичайний — він обожнював солодке! Щойно бачив цукерки або печиво, то не міг втриматися, щоб не поласувати. Якось ввечері, пролітаючи повз Оксанин будинок, він помітив, як мама дівчаток кладала в шафу на кухні купу різних смаколиків: печиво, цукерки, навіть шоколадки. Привид аж здивувався: «Ого, скільки всього смачного! Залечу вночі й візьму по одному». Так він і зробив.
Коли всі заснули, привид залетів на кухню, обережно відчинив шафу і поласував. Наступного ранку мама, побачивши, що солодощів стало менше, запитала дітей: — Хто брав цукерки й печиво?
— Ми не брали! — відразу відповіла Оксана.
— Ми теж не брали! — додала Маша.
— Щось мені в це не віриться, — похитала головою мама й вирішила заховати солодке в іншому місці.
Та привид, який чатував за вікном, добре бачив, куди мама сховала смаколики. І наступної ночі все повторилося: цукерки знову зникли.
Мама розгнівалася: — Кажете, що не брали, а солодке кудись дівається! Його що, привид краде? — насварила вона дівчат і знову заховала солодощі. А тато навіть заборонив їсти солодке на два дні!
— Треба з’ясувати, що відбувається, — сказала Маша до Оксани. — Ми ж не їмо його. — Я точно не брала! — запевнила молодша сестра. — І я не брала. Тоді хто це може бути?
Сміливі дівчата вирішили зловити крадія на гарячому. Одного вечора, коли батьки заснули, вони залишили на столі тарілку з печивом, а самі сховалися. Хоч привиди добре ховаються, але їх завжди можна почути, якщо уважно прислухатися. До того ж, якщо привида налякати, він стає яскраво-червоним, як помідор.
Так і сталося. Як тільки привид залетів на кухню і потягнувся до печива, дівчата вистрибнули з укриття й закричали: — Бу!
Привид так налякався, що став червоний, наче помідор. Маша швидко дістала смартфон і зробила фото.
— Все, ти на фотографії! Тепер не відкрутишся, — вигукнула Маша.
— Ой, не лякайте мене так! Я маленький привид, мені ніде жити, та й ніхто мене не пригощає солодким. Пожалійте мене! — благав привид.
— А звідки ти взявся? — запитала Оксана.
— Не знаю. Просто з’явився, і все, — відповів привид, який уже почав повертатися до свого сірого кольору.
— І тобі ніде жити? — перепитала Маша. — Зовсім ніде, — зізнався гість.
— Ну, тоді живи у нас у шафі в дитячій кімнаті. Але солодке бери лише з нашого дозволу, бо красти чужі речі не можна, — запропонувала Оксана, і Маша підтримала її.
Привидові таке запрошення дуже сподобалося. Він тихенько зайшов з дівчатами до дитячої кімнати, щоб не розбудити батьків, і зручно вмостився на поличці, яку вони для нього звільнили.
— Дуже зручно! А чим я можу вам віддячити? — запитав привид. — Охоронятимеш наш будинок, — відповіла Маша. — Як сторожова собака. Ти вмієш гавкати?
— Спробую навчитися, — пообіцяв привид. — За цукерки та печиво з молоком буду гавкати, як справжня вівчарка!
— А як нам тебе називати? — запитала Оксана.
— Не знаю. У мене навіть імені немає, — зізнався привид.
— То будеш Бумка! — вигадала Маша. — Мені подобається! — погодився привид.
Зранку дівчата показали батькам фотографію привида, і вони повірили, що дівчатка не винні в зникненні солодощів. Привид оселився в їхньому будинку, а мама залишала йому на ніч печиво, цукерки та чашку молока, щоб він не був голодний. І солодощі більше не зникали.
Привид Бумка добре охороняв будинок, а ввечері грався з дівчатками й слухав казки, які читали мама або тато. Коли наставав час лягати спати, Оксана завжди казала: — Добраніч, мамо, добраніч, тату, добраніч, привиде! — Добраніч усім, — відповідала Маша.
Так і жили вони — дівчата підростали, а добрий привид Бумка залишався з ними, щовечора бажаючи: — На добраніч, дітки. Гарних вам снів!
Тож, дорогі батьки, якщо у вас зникають цукерки або печиво, спочатку перевірте, чи не завівся у вас привид. А діти, не забувайте залишати йому дві цукерки, два печива й трішки молока — він це дуже любить!
Коментарі
Дописати коментар